Блоги

Невже без преси – ніяк?
Невже без преси – ніяк?

Ранок в одній із місцевих маршруток. На зупинці навпроти ринку (на північній стороні Вишневого) у напрямку Києва сідає пасажирка-пільговик. «Можна по пільговому до Києва?» – перепитує у водія ще з вулиці. Витримавши паузу, водій схвально киває головою. Жінка займає місце у поки що напівпорожній маршрутці. У той самий час із передніх сидінь починає обурюватися пасажирка, що сіла на раніше: «А чого ж Ви мене як пільговика по місту безкоштовно не пустили?». На руках вона тримає дівчинку дошкільного віку, вочевидь відвозить у садочок чи в школу. «Так у мене вже був пільговик по місту, - відповідає водій, - скільки можна – стільки й беру». Жінка ображено починає переконувати в іншому: «По місту треба брати двох, а до Києва – одного. Я в місцевій газеті читала. Ви неправильно робите». Між водієм і пасажиркою зав´язується не то емоційна дискусія, не то суперечка, учасниками якої мимоволі стають всі пасажири. «Свєта, - гукає водій диспетчера, - скількох пільговиків можна перевозити?». Жінка на вулиці розводить руками: «Та я ще перший день – не знаю, у понеділок скажу». Хтось із пасажирів не витримує: «Один до одного, сам водій, знаю». Жінка-пільговик, якій відмовили в безкоштовному проїзді, продовжує обурюватися. Водій не поступається: «Іч, який бабушка приклад показує внучці». І запитує когось по мобільному: «Чуєш, скількох пасажирів по пільговому можемо перевозити?». Так і не дізнавшись, скільки й куди пільговиків можна возити, водій рушив з місця. Кожен залишився при своїй думці, щоправда із зіпсованим настроєм.

За кілька зупинок жіночка з дитиною вийшла, а вже переповнена людьми маршрутка (зранку на виїзді з Вишневого не завжди навіть «стоячі» місця знайдуться) потяглася такою ж «забитою» дорогою до метро. Повзучи Кільцевою, ще доведеться не раз почути нервове натискання водія на клаксон, коли якась «блондинка» чи «блондин» за кермом почнуть диктувати умови на дорозі. Відтак крім пісень із радіоприймача прозвучить ще кілька матюків «живим» звуком. Але найнеприємніші відчуття з´являються, коли бачиш, що майже впритул до твого вікна пересувається величезна фура, набита якимось металобрухтом. І в такі хвилини розумієш: від людини за кермом маршрутки, про яку анічогісінько не знаєш, крім того, що зранку вона сперечалася з пільговиком, значною мірою залежать не тільки особливості проїзду, а й твоє життя.

Пільговики трапляються різні. Одного разу довелося бачити, як симпатична, здавалося, вихована жіночка, котру водій відмовився взяти без грошей, обсипала його такими епітетами... Жоден словник не фіксує. А він змовчав. Але є й інша сторона медалі. Переповнені маршрутки – норма, а зайвий пільговик по місту в напівпорожньому автобусі – виняток.

Після того, як газети й телебачення висвітлили конфлікт між учасниками АТО й водіями автобусів у деяких містах України (АТОвцям відмовляли в безкоштовному проїзді), в окремих маршрутках навіть з´явилися повідомлення, як-от: «У цьому автотранспортному засобі учасників АТО перевозять безкоштовно». Невже не можна красивіше обходитися і з іншими пільговиками? Чи без преси знову – ніяк?

Валентина КОЗАК

Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...