Очевидці Чорнобильської трагедії (відео)

Очевидці Чорнобильської трагедії (відео)

Чорнобильська катастрофа лишила по собі багато хвороб, смертей і розбитих життів. Люди, яких не оминуло це горе, які стали на рубежі техногенної катастрофи, аби захистити своїх близьких, співвітчизників і навіть світ, невпинно полишають життя. А ті, хто є, намагаються якось виживати та об'єднуватися у громади.

Голова однієї з організацій інвалідів-ліквідаторів аварії на ЧАЕС розповідає: сьогодні у них залишилося 50 осіб із двохсот п'ятдесяти. Вже з початку цього року померло шестеро, - каже пан Петро. І попри все, в організацію намагаються вступити люди, які до 86-го року ще навіть не народилися.

«Я не понімаю хто це їх клепає, і клепають ті посвідчення кожен день, як тільки гроші пахнуть. І приходять-приходять. І всі – даже 2014-й рік єсть, 2015-й приходять у групу. Но я їх не беру», - каже голова Громадської організації інвалідів-ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Петро Якович у Чорнобилі був декілька разів. Перший раз - на початку травня 86-го, потім за декілька місяців, вже восени, їздив до чорнобильської зони ще раз. Через 30 років після катастрофи чоловік розкриває майже військову таємницю, чому у перші дні після аварії їх не пускали на територію станції.

«Там поруч стояв завод з комплектації і відправки за Урал в Росію елементів для атомної зброї. І так як його не розібрали – не допускали ні пожежників, нікого. Вийшло так, що вони чи спішили, чи що, але одна із платформ зі стрілки скочила. Там же цей свинець - 70 тон. Крану ніде немає, домкрати не беруть», - пояснює чоловік.

Сьогодні він скаржиться на погане здоров'я, розповідає, пройшов вже не одну операцію на органах травлення. А держава продовжує ігнорувати потреби ліквідаторів, які ще залишаються живі.

Тетяна Районок колись жила у селі Теремці Чорнобильского району. Прожила там двадцять років, допоки їй з родиною не довелося полишити власну домівку.

«5-го мая ми остальні вже всі виїжджали. Уже хто там остався – всі виїжджали, і нас самим останнім автобусом, уже тільки міліція осталася у Чорнобилі», - згадує жінка.

Пані Тетяна у 2001-у році поховала чоловіка, а 2003-у пішов з життя її син. Йому було лише тридцять три. Жінка каже: після чорнобильських подій здоров'я вже було не те.

Евакуація з Чорнобильської зони ураження була запланована на 26 квітня, але вона була затримана рішенням уряду СРСР та ЦК партії, і почалася лише 27 квітня о 14:00 годині.

Людмила Яківна у 86-му році жила у Чорнобилі. Працювала у тамтешній міській лікарні медсестрою.

«В общєм нічко не казали, наскільки це було все страшно. Потім начали евакуіровать з лікарень. З роддому самих тяжких, з Припяті перевозить хворих. Ми побачили, шо вже більш серйозно. Наші діти стояли взагалі на центральній дорозі, на Припять дивилися, як їхала ця техніка взад-вперед», - згадує Людмила Пак.

Попри евакуацію, ні 26, ні 27 квітня 86-го року населення не попередили про небезпеку і не надали жодних рекомендацій, як слід поводитися, аби зменшити вплив радіоактивного випромінювання.

Перше офіційне повідомлення про небезпеку від радіації прозвучало з екранів телебачення 28 квітня 1986-го року, під тиском обставин та міжнародної спільноти. Однак воно містило дуже мало інформації про те, що сталося. І більше створювало враження подолання загрози.

Автор: Дмитро Плахотнюк

  • 22:10
  • 671
Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...